Відповідальність за дезертирство у військовий час: строки, ризики та шанси пом’якшити вирок у 2025 році

У реальних умовах війни історії про дезертирство звучать дедалі частіше — від «зник на кілька днів» до спроб виїхати за кордон чи просто не повернутися з відпустки. Для військового й родини це завжди страх: чи буде це вважатися дезертирством, чи ще «просто» самовільним залишенням частини, і який реальний строк може загрожувати.

За останні роки правила відповідальності за дезертирство у військовий час посилилися, з’явилися нові механізми повернення на службу без вироку, а суди почали інакше дивитися на намір військового і його поведінку до та після зникнення. Через це одна й та сама ситуація для різних людей може завершитися або перекваліфікацією на СЗЧ, або 5–12 роками позбавлення волі.

Тож постає ключове питання: що саме вважати дезертирством за статтею 408 ККУ, у чому різниця між дезертирством і СЗЧ, як сьогодні визначається відповідальність за дезертирство у військовий час і в яких випадках реально зменшити ризики або змінити статтю обвинувачення.

Кожен військовий заслуговує на підтримку! 

Якщо вам інкримінують дезертирство, важливо діяти швидко й професійно, а не «розбиратися наосліп» уже в суді. Ми допоможемо проаналізувати вашу ситуацію, перевірити кваліфікацію, зібрати докази та вибудувати стратегію захисту — від перших допитів до судового розгляду.

Залишити заявку

Що таке дезертирство: визначення та ключові юридичні ознаки

Дезертирство — це ситуація, коли військовослужбовець залишає військову частину або не повертається на службу з метою ухилення від військової служби. Таке визначення подано у Кримінальному кодексі України. Верховний суд уточнює: дезертирством може вважатися той випадок, коли військовий має намір ухилятися від служби не тимчасово (на кілька діб, місяць чи два), а повністю — тобто назавжди.

Дезертирство може проявлятися у двох формах:

• самовільне залишення військової частини;
• неповернення до місця служби після відпустки, лікування, відрядження чи переведення.

Якщо намір уникнути служби назавжди доведений, тривалість відсутності не має вирішального значення — достатньо навіть кількох годин. Водночас фактичний строк відсутності враховується при визначенні розміру покарання: чим довше тривав період самовільної відсутності, тим суворішим може бути вирок.

Ключовою ознакою дезертирства є умисел залишити службу назавжди. І не має значення, коли саме він виник — у момент залишення частини чи вже під час незаконного перебування за її межами. Тому якщо військовий спершу пішов у СЗЧ, але згодом вирішив не повертатися взагалі, його дії також кваліфікуватимуться як дезертирство.

Важливо розуміти, що Кримінальний кодекс розрізняє кілька юридичних форм дезертирства — це різні ситуації, у яких може проявлятися один і той самий злочин:

• дезертирство зі зброєю;
• дезертирство, вчинене групою осіб за попередньою змовою;
• дезертирство в особливий період (крім воєнного стану);
• дезертирство під час воєнного стану або в бойовій обстановці.

Ці категорії допомагають зрозуміти юридичну природу злочину, але не визначають покарання самі по собі. Як саме кожна з них впливає на вирок — докладно пояснено у розділі про відповідальність нижче.

Тож, не обов’язково тікати зі зброєю чи мати змову — достатньо намір назавжди припинити службу. Усе інше — фактори, які можуть обтяжувати злочин і підсилювати відповідальність за дезертирство у військовий час.

Чим дезертирство відрізняється від самовільного залишення частини?

Дезертирство та самовільне залишення частини зовні можуть виглядати подібно, але юридично це два різні склади злочину. Вони передбачені різними статтями Кримінального кодексу й тягнуть за собою відмінні наслідки для військовослужбовця.

• СЗЧ (ст. 407 ККУ) — це тимчасова відсутність військового без поважної причини понад установлені строки, але без наміру ухилятися від служби.​
• Дезертирство (ст. 408 ККУ) — це залишення служби на будь-який термін з метою ухилитися від військової служби взагалі.

При цьому об’єктивна сторона обох правопорушень схожа: у кожному випадку військовий самовільно залишає частину або не з’являється на службу. Тому для правильної кваліфікації ключове значення має саме намір військовослужбовця, а також конкретні обставини його поведінки.

Основні відмінності між дезертирством і СЗЧ

Як це відбувається на практиці?

На практиці СЗЧ часто є імпульсивним рішенням — через сімейні проблеми, конфлікт із командуванням або критичну емоційну реакцію. Військовий може навіть відверто говорити про своє рішення, пояснювати причини, але реалізує його відразу, не чекаючи дозволу чи підпису командира. За відчуттями це «самовільний вихідний», коли людина усвідомлює порушення дисципліни, але планує повернутися. 

Дезертирство у військовий час, навпаки, найчастіше має виважений і спланований характер. Наприклад, військовий раптово зникає, а через два дні його затримують на кордоні під час спроби незаконного перетину — з новими документами, зміненою SIM-карткою чи іншими ознаками підготовки. Очевидно, що організувати це спонтанно неможливо, і такі дії свідчать про намір остаточно ухилитися від служби.

Чому ця різниця важлива?

Від того, чи буде доведено намір ухилитися від служби назавжди, залежить:

• яке покарання застосують за дезертирство,
• чи є шанс отримати умовний термін,
• чи можлива перекваліфікація на СЗЧ, що часто означає значно м’якшу відповідальність.
  
  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Детальний гайд про покарання за СЗЧ 

Відповідальність за дезертирство у військовий час: санкції, кваліфіковані види та приклади

Дезертирство — особливо тяжкий військовий злочин, передбачений статтею 408 Кримінального кодексу України. Конкретний строк покарання залежить від обставин, у яких військовий залишив службу, а також від наявності кваліфікуючих ознак. Покарання визначається в діапазонах, а не однією цифрою.

Скільки дають за дезертирство? (Точні санкції за ст. 408 ККУ)

В таблиці наведено офіційні строки покарання залежно від обставин, у яких відбулося дезертирство:

Як читати терміни покарання?

Загальна логіка проста: чим ближче ситуація до бойових дій —  тим суворіше покарання. Максимальні строки застосовують у ситуаціях, коли залишення служби створює пряму загрозу підрозділу або виконанню бойових завдань.

Тому найсуворіші вироки призначають у випадках:

• дезертирство в бойовій обстановці,
• залишення служби під час воєнного стану.

Корисно знати
Що таке «особливий період» і «воєнний стан»?

• Особливий період — проміжок часу від моменту оголошення мобілізації або введення воєнного стану, який охоплює мобілізацію, воєнний стан та частково післявоєнне відновлення.

• Воєнний стан — особливий правовий режим у відповідь на збройну агресію. Він розширює повноваження військового командування та обмежує частину конституційних прав.

Як розуміти діапазон покарань?

Чому закон передбачає не «8 років», а «5–10» або «5–12»? Тому що за ст. 50 ККУ мета покарання — не лише кара, а й виправлення та запобігання новим злочинам. Щоби суд міг обрати необхідний і достатній строк, закон встановлює межі.

У справах про дезертирство суд враховує:

• особу військовослужбовця: вік, поведінку, стан здоров’я, сімейні обставини;
• службові характеристики: термін служби, відгуки командирів, нагороди/стягнення;
• наслідки для підрозділу: втрати, ризики, зрив завдань;
• пом’якшувальні обставини: добровільне повернення, визнання провини, ПТСР, поранення.

Саме ці фактори визначають, чи отримає військовий мінімальну межу (5 років) чи ближче до максимального строку.

Коли покарання за дезертирство стає суворішим

Стаття 408 ККУ містить вичерпний перелік кваліфікуючих ознак, за наявності яких злочин переходить у більш тяжку частину і покарання призначається за вищим діапазоном, передбаченим статтею:

• дезертирство зі зброєю;
• дезертирство за попередньою змовою групи осіб;
• дезертирство в особливий період;
• дезертирство під час воєнного стану або в бойовій обстановці.

Ці ознаки не утворюють окремих санкцій, але визначають, за якою частиною ст. 408 кваліфікується злочин. Відповідно, суд застосовує той діапазон покарання, який передбачено для цієї частини статті — 5–10 або 5–12 років.

Дезертирство зі зброєю

Що це означає

Військовий залишає частину, маючи при собі зброю — вогнепальну, холодну або іншу, незалежно від її типу та стану.

Важлива деталь: достатньо, щоб зброя була при військовому на момент залишення частини. Якщо він позбувся її пізніше — це все одно буде дезертирство зі зброєю.

Чому це важливо

Наявність зброї суттєво підвищує суспільну небезпеку дій військового — це потенційна загроза підрозділу, можливе викрадення військового майна та ризик його використання.

Додаткова відповідальність залежно від походження зброї

• Якщо зброя викрадена, здобута шахрайством, вимаганням, зловживанням службовим становищем →
  ч. 2 ст. 408 + ст. 410 ККУ.
• Якщо зброя видана для самозахисту, навчання, чищення →
  відповідальність лише за ч. 2 ст. 408 ККУ.
• Якщо зброя була видана для вартової, патрульної чи бойової служби → ч. 2 ст. 408 + ст. 418–421 ККУ.
• Якщо військовий продав чи передав зброю після втечі →
  ч. 2 ст. 408 + ст. 263 ККУ.

Приклад 

Військовий вийшов на чергування з табельним автоматом, але після служби не повернувся до частини й зник разом зі зброєю.

Як це впливає на покарання

За дезертирство зі зброєю застосовується вища частина статті: у залежності від періоду — 5–10 або 5–12 років позбавлення волі.

Дезертирство за попередньою змовою групи осіб

Що це означає

Йдеться про ситуацію, коли кілька військовослужбовців:

• заздалегідь домовилися,
• мали спільний умисел ухилитися від служби,
• узгодили дії (час, маршрут, спосіб, ролі).

Ключовий момент: домовленість має бути до моменту вчинення злочину — на стадії підготовки або замаху. Домовитись «після» неможливо.

Чому це важливо

Групова втеча створює більшу шкоду підрозділу — одночасно вибуває кілька військових, що знижує боєздатність, збільшує ризики для бойових завдань.

Врахуйте групова втеча — це не те саме, що:

• група осіб без змови,
• організована група,
• злочинна організація 

— ці категорії мають інші критерії й застосовуються в інших статтях.

Приклад

Троє військових, невдоволених командиром, домовляються покинути службу в один день, узгоджують маршрут і план переховування.

Як це впливає на покарання

Групова змова переводить злочин у ч. 2 ст. 408 ККУ, що означає застосування вищого діапазону покарання — 5–10 або 5–12 років.

Дезертирство в особливий період

Що це означає

В особливий період будь-яке дезертирство розглядається як більш небезпечне, тому що відсутність одного військового впливає не лише на його підрозділ, а й на загальну обороноздатність держави. У таких умовах законодавець свідомо підвищує «планку» відповідальності.

Приклад

Військовий, мобілізований до частини, покинув службу через кілька днів після прибуття, у період загальної мобілізації.

Як це впливає на покарання

У більшості випадків дезертирство в особливий період кваліфікується за ч. 3 ст. 408 ККУ, і суд орієнтується на середній діапазон покарання — 5–10 років позбавлення волі. На відміну від мирного часу, тут значно менше простору для пом’якшення, а будь-які обтяжуючі обставини (тривала відсутність, переховування, спроба виїзду за кордон) можуть «потягнути» строк ближче до верхньої межі діапазону.

Дезертирство під час воєнного стану або в бойовій обстановці

Що це означає

Це найнебезпечніша форма дезертирства. Йдеться про випадки, коли військовий:

• залишає службу під час активних бойових дій,
• безпосередньо перед виходом на позиції,
• або зникає у зоні бойових операцій.

Важливо відрізняти: залишення поля бою під час бою ≠ дезертирство. Це окремий склад злочину (ст. 429 ККУ).

Приклад

Військовослужбовець, якого мали перевести до підрозділу на лінії зіткнення, зникає напередодні виходу на позиції.

Як це впливає на покарання

Кваліфікація — ч. 4 ст. 408 ККУ. Строк — максимальний у межах статті: 5–12 років позбавлення волі.

Якщо узагальнити, суворість вироку залежить не лише від факту відсутності, а й від контексту: у який період військовий залишив службу, чи мав при собі зброю, чи діяв у змові з іншими. Від цих деталей залежить, за якою частиною ст. 408 ККУ буде кваліфіковано злочин і чи отримає військовий мінімальний строк — або максимально можливий.

Як уникнути покарання за дезертирство: легальні та реальні механізми

Можливість уникнути покарання за дезертирство сьогодні вже не виглядає нереальною, але й не є масовою практикою. Закон дозволяє пом’якшити або навіть повністю зняти кримінальну відповідальність лише за чітких умов. Вирішальними є два критерії:

1) чи це перше правопорушення;
2) чи мав військовий реальний намір «піти назавжди», чи ж відсутність була вимушеною, короткочасною або обумовленою обставинами, які він не контролював.

Те, як військовий поводився до повернення та після нього, які документи зібрав і як вибудувана його юридична позиція — фактично визначає, чи справа залишиться в межах ст. 408 ККУ, чи буде перекваліфікована на ст. 407.

Спосіб 1. Добровільно повернутися до моменту затримання

Оновлена ст. 401 ККУ дозволяє повністю звільнити військового від кримінальної відповідальності, якщо дезертирство сталося вперше, і він:

1. Добровільно повернувся до служби.
2. Подав відповідне клопотання слідчому, прокурору або суду.
3. Отримав письмову згоду командира на поновлення служби.

Цей механізм працює лише за умови повної добровільності.

Спосіб 2. Довести відсутність наміру залишити служби назавжди

У справах про дезертирство кваліфікація залежить не від кількості діб, а від наявності умислу назавжди покинути службу. Якщо довести, що наміру не було, дії військового не підпадають під ст. 408 ККУ, а відповідальність стає суттєво м’якшою.

Суд оцінює увесь контекст — поведінку до, під час і після відсутності.

Ознаки, що можуть свідчити про умисел «піти назавжди»:

• тривала відсутність без пояснень;
• різка зміна місця проживання;
• повне «випадання» з контактів — не відповідає на дзвінки та повідомлення;
• умисне уникання командування й побратимів;
• відсутність будь-яких кроків до повернення.

Ознаки, які вказують на відсутність умислу:

• невчасне повернення з лікування через реальне погіршення стану здоров’я, підтверджене медичними документами;​
• короткочасна відсутність через об’єктивну втрату зв’язку (обстріли, відсутність електрики, зруйнована інфраструктура, втрата телефона);​
• шоковий, гострий стресовий або посттравматичний стан, підтверджений лікарями чи висновками експертизи;​
• наявність реальної загрози життю військового чи його сім’ї, непереборні обставини (стихійні лиха, блокування доріг тощо)

Що потрібно для переконливої позиції

Головне — кожен аргумент має бути доведений: медичними документами, довідками, деталізаціями дзвінків, повідомленнями, геолокацією, свідченнями родичів і побратимів. Якщо сукупність доказів свідчить про вимушений або неконтрольований характер відсутності, а не про планову втечу, суд має всі підстави перевести справу у м’якшу площину.

Юридичний результат, якщо умислу не було

Якщо суд встановлює, що військовий не мав наміру залишити службу назавжди, справа не може розглядатися за ст. 408 ККУ. Вона перекваліфіковується на ст. 407 ККУ (самовільне залишення частини), де санкція становить 3–5 років позбавлення волі, замість 5–12 років за дезертирство в умовах воєнного стану.

Тобто доведення відсутності умислу автоматично змінює правовий результат — від особливо тяжкого злочину до суттєво м’якшого правопорушення.

Що робити, якщо інкримінують дезертирство: покроковий алгоритм

Повідомлення про підозру в дезертирстві може вибити з колії, але на практиці далеко не всі звинувачення виявляються обґрунтованими. Головне — не панікувати і діяти за чітким алгоритмом. У військових справах перші дії мають критичне значення.

Крок 1. З’ясуйте, що саме вам інкримінують

Перший і найважливіший крок — визначити кваліфікацію. За дезертирство відповідає ст. 408 ККУ, за самовільне залишення частини — ст. 407 ККУ.

Слідчі нерідко «завищують» статтю за замовчуванням — навіть коли обставини вказують на СЗЧ. Це має значення, адже:

• Самовільне залишення частини — 3–5 років позбавлення волі у військовий час.
• Дезертирство: 5–12 років.

Де перевірити статтю: у повідомленні про підозру, ухвалі про відкриття провадження, ЄРДР-записі.

Крок 2. Негайно зафіксуйте реальні обставини вашої відсутності

Те, що вам вручили підозру, не означає, що слідство має повну доказову базу. Навпаки — цей момент потрібно максимально використати.

Терміново зберіть:

• медичні документи: виписки, довідки, результати обстежень;
• записи про оплату медичних чи інших послуг;
• фото, відео, геолокацію з телефону;
• листування з побратимами, командирами, родичами;
• довідки з місць перебування.

Типовий кейс: військового кладуть у приватну клініку, де його тримають довше запланованого. Якщо він у тяжкому стані, не контролює комунікацію — це вже може бути трактовано як «відсутність», але правильні докази повністю змінюють оцінку ситуації.

Крок 3. Зверніться до адвоката з військового кримінального права

Це — критичний етап.

Військові злочини — найдинамічніша частина кримінального законодавства: лише за два останні роки зміни до ст. 407 і 408 вносили тричі.

Чому потрібен саме профільний адвокат:

• перевірить, чи правильно кваліфіковано правопорушення;
• проаналізує докази — ваші та слідства;
• порадить, які документи необхідно добрати;
• супроводжуватиме допити;
• сформує чітку стратегію захисту;
• встановить правильну комунікацію з частиною/ВСП/слідством.

Крок 4. Зберіть додаткові докази

Після консультації з адвокатом майже завжди з’являється перелік доказів, які потрібно зібрати додатково:

• висновки незалежних медичних чи психологічних експертів;
• довідки про сімейні обставини;
• позитивні характеристики;
• документи про ПТСР, травми, лікування;
• довідки з реабілітаційних центрів.

Приклад: рішення судів 2024–2025 років показують, що документально підтверджене лікування ПТСР або гострого стресового розладу нерідко стає ключовим аргументом на користь перекваліфікації на ст. 407 ККУ.

Крок 5. Підготуйтесь до обрання запобіжного заходу

У справах за ст. 408 суди допускають альтернативні заходи — заставу або домашній арешт, але найчастіше обирають тримання під вартою.

Що треба зробити:

• подбайте про можливість комунікації через родичів;
• надайте їм контакти адвоката та ключових свідків;
• оформіть довіреність на отримання документів або генеральну довіреність на особу, якій довіряєте.

Коли є шанс на альтернативний запобіжний захід:

• ви з’явилися добровільно;
• співпрацюєте зі слідством;
• це перший випадок;
• відсутність була нетривалою;
• є документально підтверджені медичні чи сімейні обставини.

На сам кінець, рекомендуємо:

1. Не чекати. Чим довша відсутність — тим вищий ризик отримати верхню межу покарання.
2. Не «домовлятись по-людськи». Неформальні розмови часто стають джерелом доказів для слідства.

Ефективна стратегія складається з трьох компонентів: адвокат → добровільна явка → чіткі, добре оформлені докази.

Підозра в дезертирстві — це момент, коли важлива кожна дія!

Наша команда з військового кримінального права аналізує вашу ситуацію в той самий день, показуючи, де виникають реальні ризики і які докази можуть змінити кваліфікацію справи на вашу користь.

Ви отримаєте:

• перевірку кваліфікації (408 чи 407) з поясненням, як це вплине на можливий строк;
• персональний перелік доказів, які саме у вашій ситуації реально працюватимуть у суді;
• прогноз ризиків: що станеться за мінімального, середнього та найгіршого сценарію;
• чітку стратегію перших кроків, які потрібно зробити вже зараз, щоб мінімізувати наслідки.

Замовити безкоштовну консультацію юриста

Судова практика 2022 — 2025 років: які вироки реально виносять

Судова практика у справах про дезертирство за останні роки суттєво змінилася. Причина не лише у воєнному стані, а й у тому, що законодавці кілька разів переглядали правила призначення покарання за ст. 408 ККУ. Через це у вироках 2022–2023 років часто фігурують санкції, які сьогодні вже не застосовують.

Щоб правильно оцінювати будь-яке судове рішення, важливо враховувати два чинники:

1. Правові позиції Верховного Суду.
2. Дату вчинення дезертирства, адже саме вона визначає, який закон застосовується.

Правові висновки Верховного Суду: що враховують суди

У постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 297/2178/21 закріплені ключові підходи, якими керуються всі суди у справах про дезертирство.

Основні висновки:

• дезертирство можливе навіть за короткої відсутності, зокрема менше 24 годин;
• ключовим є не тривалість, а намір остаточно ухилитися від служби.​

Намір може виникнути як у момент залишення частини, так і вже під час незаконного перебування поза розташуванням. Якщо такий намір доведено, дії військового кваліфікують як дезертирство, а не як самовільне залишення частини. Це означає, що навіть «коротка втеча» без документованих причин може перетворитися на серйозне обвинувачення.

🔗 Постанова ККС ВС від 01.12.2022 — https://reyestr.court.gov.ua/Review/107834089

Як змінювалася відповідальність за дезертирство у військовий час: коротка еволюція закону

Під час повномасштабної війни правила відповідальності за дезертирство кілька разів посилювалися, а згодом з’явилася й заохочувальна норма. Тому, аналізуючи вирок, потрібно дивитися, за якою редакцією закону судили військовослужбовця.

1. Що було до 27.01.2023 (до набрання чинності Законом № 2839-IX)

До змін суд мав право:

• пом’якшити покарання за ст. 69 ККУ і призначити строк нижче мінімального — наприклад, замість 5 років дати 2–3 роки;
• звільнити від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 ККУ), застосувавши службові обмеження (наприклад, заборона залишати розташування частини, заборона на переведення, підвищення або зайняття певних посад і т.д) .

Після змін ці механізми не можна застосовувати до ст. 407 та 408 ККУ, і «умовний строк» за дезертирство фактично зник.

2. Посилення відповідальності (Закон № 2839-IX від 27.01.2023)

Через зростання кількості випадків СЗЧ і дезертирства держава посилила санкції. Відтоді:

• дезертирство у військовий час карається лише реальним позбавленням волі;
• не застосовується:
  • умовний термін,
  • іспитовий строк,
  • покарання нижче нижчої межі.

Фактично з 2023 року суд зобов’язаний призначити реальний строк — зазвичай у діапазоні 5–10 або 5–12 років залежно від обставин та частини статті. Це зробило судову практику значно жорсткішою, особливо для повторних порушень та дезертирства зі зброєю.

3. Заохочувальна норма (Закон № 3902-IX від 07.09.2024)

Оскільки жорсткі санкції не дали очікуваного ефекту, запровадили новий винятковий механізм, який дозволяє військовослужбовцю уникнути відповідальності за дезертирство, якщо це правопорушення було вчинене вперше.

На відміну від попередніх років, коли навіть коротка відсутність тягнула реальний строк, тепер закон уперше дозволяє повернутися без кримінальної відповідальності — за наявності суворо визначених умов.

Цей механізм уже детально розглянуто в розділі «Як уникнути покарання: Спосіб 1», адже він є ключовим практичним інструментом захисту.

Показові вироки останніх років

1. Херсонський міський суд, 04.10.2024 (№ 123870170)

Сержант ЗСУ разом з іншими військовими зі зброєю залишив розташування підрозділу, відмовився виконувати накази командирів, зник у невстановленому напрямку і тривалий час не виходив на зв’язок. Суд врахував переховування, воєнний стан і наявність зброї та призначив 8 років позбавлення волі за ч. 4 ст. 408 ККУ. Цей вирок показує, що дезертирство зі зброєю та тривалою відсутністю практично гарантує тривалий реальний строк.

🔗 Переглянути постанову

2. Постанова Касаційного кримінального суду від 30.01.2024 (справа № 336/5209/22)

Солдат під час воєнного стану умисно залишив місце несення вартової служби, не виконував обов’язків, не намагався повернутися та був затриманий при спробі незаконно перетнути державний кордон. Місцевий суд призначив 6 років ув’язнення за ч. 4 ст. 408 ККУ, апеляційний суд, застосувавши ст. 69 ККУ, зменшив строк до 4 років. Приклад показує, що апеляція та грамотна правова позиція можуть суттєво зменшити покарання навіть у складних справах.

🔗 Переглянути постанову

3. Шевченківський районний суд (№ 336/5837/24)

Мобілізований під час воєнного стану військовослужбовець самовільно залишив військову частину та тривалий час ухилявся від служби, переховуючись у цивільному середовищі. Справу кваліфікували за ч. 3 ст. 408 ККУ як дезертирство, суд наголосив на тривалості ухилення та умисному характері дій і призначив 5 років позбавлення волі. Це рішення демонструє, що навіть без зброї тривала втеча з ухиленням від будь-яких контактів із частиною веде до реального позбавлення волі.

🔗 Переглянути постанову

Аналіз показових вироків демонструє, що для суду важливий не лише сам факт зникнення з частини, а вся історія військового: як він служив раніше, як поводився під час відсутності та що зробив після неї. Саме з цієї сукупності деталей суд робить висновок, має він справу із «зривом на фоні виснаження» чи з усвідомленою втечею назавжди, і від цього залежить, чи буде реальний строк максимально наближеним до мінімуму, чи до верхньої межі передбаченого покарання.

Головні висновки для військових

Відповідальність за дезертирство у військовий час — це завжди поєднання суворих норм ККУ та живої людської історії кожного конкретного військового. Кінцевий вирок залежить не тільки від статті 408, а й від того, коли саме сталася відсутність, за яких обставин, чи було це перше правопорушення та чи мав військовослужбовець реальний намір «піти назавжди».​

Як показує практика 2022–2025 років, один і той самий формальний склад злочину може завершитися дуже по-різному: від перекваліфікації на СЗЧ із м’якшим строком до 5–12 років реального позбавлення волі у випадках дезертирства під час воєнного стану, зі зброєю чи за попередньою змовою. Саме тому так важливо вчасно зібрати докази, показати відсутність умислу на остаточну втечу та правильно скористатися законними механізмами пом’якшення або звільнення від відповідальності, які сьогодні прямо передбачені законодавством.

Буває, що навіть детальна інструкція не охоплює всі нюанси конкретної ситуації. Якщо ваша справа про дезертирство або СЗЧ нетипова, є сумніви щодо кваліфікації або потрібні роз’яснення щодо подальших кроків — варто отримати індивідуальну правову оцінку. Подайте коротку заявку: опишіть, у чому саме складність, і наші юристи зв’яжуться з вами, пояснять, як діяти далі, які документи підготувати та що реально може підвищити шанси на більш м’який вирок чи зміну статті обвинувачення.