Законопроєкт №15076: чи справді це кінець «бусифікації»?

Законопроєкт №15076 з’явився у Верховній Раді на початку березня й майже миттєво став інформаційним магнітом для новинних заголовків: від гучних обіцянок «заборонити примусову мобілізацію» до скептичних прогнозів, що «все залишиться, як є». Одні медіа подали його як рятівне коло від «бусифікації», інші — як спробу красиво переписати правила гри, не торкаючись головної проблеми: безкарності незаконних дій на місцях.

За формою документ виглядає стримано: всього одна зміна до закону про мобілізацію — нова стаття про перевірку військово-облікових документів і вручення повісток. Та саме навколо цієї зміни сьогодні обертаються наші вулиці, блокпости, поштові конверти й вічне питання: що можуть, а чого не можуть собі дозволити ТЦК та поліція щодо військовозобов’язаних.

Суди вже кілька років мають справу з наслідками конфліктів, де людей оголошують у розшук без протоколів, тягнуть до ТЦК без участі поліції або підміняють роз’яснення прав силовими сценаріями. Автори законопроєкту обіцяють прибрати ці колізії та встановити чіткі рамки для перевірок і затримань. Тим часом військові адвокати уважно вивчають текст, шукаючи, де саме закінчується захист прав громадян і починається нова правова невизначеність.

Суспільство ж поки що затамувало подих, очікуючи відповіді на головне питання: чи стане цей закон справжнім кінцем «бусифікації», чи черговою спробою її узаконити?

Що таке законопроєкт №15076 і звідки він узявся

12 березня 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15076, який пропонує доповнити Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» новою статтею 22-1 — про перевірку військово-облікових документів і порядок вручення повісток.

Документ не охоплює всю систему мобілізації, а зосереджується на одній, але надзвичайно чутливій для військовозобов’язаних темі: хто, де і як може перевіряти документи, вручати повістки та ініціювати доставлення до ТЦК.

Ініціатором виступив народний депутат від фракції «Слуга народу» Сергій Гривко. У пояснювальній записці він наголошує на правових суперечностях і прогалинах, які, на його думку, стали причиною теперішнього хаосу з розшуками, повістками й силовими затриманнями без чіткої законодавчої основи. У документі наведено приклади судових справ, де рішення ухвалювались на користь громадян: суди визнавали незаконними розшуки без протоколу чи постанови та самостійні затримання представниками ТЦК. Саме ці випадки вказують, що процедуру слід урегулювати чіткіше й прозоріше.

Формально законопроєкт виглядає як мінімальна зміна — одна стаття, кілька уточнень щодо повісток, реєстрів і ролі поліції. Але фактично це спроба на законодавчому рівні виправити ситуацію, яка роками ґрунтувалася на поєднанні Конституції, КУпАП, підзаконних актів і строкатої практики ТЦК у різних регіонах. Саме тому документ одразу викликав жваву реакцію серед військових адвокатів: одні бачать у ньому шанс обмежити свавілля, інші — ризик того, що так звану «бусифікацію» просто узаконять, лише надавши їй офіційної форми.

Ключові норми законопроєкту №15076: що хочуть змінити

У публічній дискусії саме цей масив норм і створив відчуття «шуму» навколо законопроєкту: йдеться про те, як перевіряють документи, як вручають повістки й коли взагалі можуть залучати поліцію. Далі — не дослівний переказ статті 22-1, а концентрат ключових ідей із практичними коментарями нашого військового адвоката Максима Колошкіна.

1. Перевірка документів і заборона необґрунтованої сили

Законопроєкт прямо прописує, що під час перевірки військово-облікових документів і вручення повісток представники ТЦК та поліція не мають права необґрунтовано застосовувати до громадян фізичну силу чи спеціальні засоби. Паралельно нагадується очевидне: поліція зобов’язана попереджувати правопорушення й реагувати в рамках закону, незалежно від того, хто їх вчиняє — ТЦК чи сам військовозобов’язаний.

Коментар:

З юридичного погляду ця норма не відкриває Америку: Конституція, КУпАП та профільні закони й так не дозволяють застосовувати силу без законних підстав, незалежно від того, це поліцейський чи представник ТЦК. Фактично законопроєкт просто повторює вже наявні обмеження, але вносить їх у спеціальний закон про мобілізацію, що саме по собі непогано. Проблема в тому, що ключове слово тут — «необґрунтовано». Закон не пояснює, що таке обґрунтоване застосування сили, хто й за якими критеріями це оцінює. Тож усі конфлікти на кшталт «чи була підстава тягнути людину силою до буса» анітрохи не зникають, просто переходять у наступний раунд — на рівень оціночних суджень і судових спорів.

2. Спочатку повістка, а не бус

Проєкт намагається формалізувати правило: якщо під час перевірки документів або за даними Єдиного реєстру видно порушення правил військового обліку чи законодавства про оборону, ТЦК спочатку роз’яснює особі її права, обов’язки й наслідки порушень, і лише потім вручає повістку. Дату та час явки пропонується погоджувати з військовозобов’язаним, але не пізніше ніж через три дні з моменту вручення, із обов’язковою фіксацією факту отримання.

Коментар:

На папері ця конструкція справді виглядає як крок від логіки «зловили — одразу повезли» до більш передбачуваної процедури. Людині спочатку мають пояснити її права, обов’язки й можливі наслідки, потім — узгодити дату явки, і лише тоді вручається повістка. Це дає хоча б мінімальний часовий люфт і створює видимість діалогу, а не раптового захоплення на вулиці. Але слабке місце тут — фіксація. Законопроєкт не розшифровує, що саме вважати належною фіксацією вручення чи відмови, як перевірити, чи справді щось узгоджували, а не просто поставили галочку в акті. В судових спорах ми й зараз постійно бачимо історії, де документи малюються заднім числом, а людина навіть не знала, що щодо неї щось складали. Цей ризик нікуди не дівається.

3. Відмова від повістки як окреме порушення

Окрема чутлива новація: законопроєкт пропонує прямо визнати відмову від отримання повістки порушенням законодавства про оборону й мобілізацію з подальшою адміністративною відповідальністю. Тобто сам факт «не беру, не підписую» перетворюється на окрему підставу для штрафу, навіть якщо особа в результаті все ж з’явиться до ТЦК.

Коментар:

Зараз суди в більшості випадків виходять із дуже простої логіки: основний обов’язок військовозобов’язаного — з’явитися, не формально взяти повістку під підпис. Якщо людина повелася емоційно, не взяла папірець на вулиці, але потім сама прийшла до ТЦК, це не автоматично робить її порушником. Запропонована норма змінює акцент. Сам факт «не беру, не підписую» перетворюється на окреме правопорушення з перспективою штрафу, навіть якщо в підсумку людина з’явиться. У будь-якій спірній ситуації з’являється дуже спокусливий для системи сценарій: зафіксувати відмову в актах, накласти штраф, а далі вже військовозобов’язаний нехай доводить, що все було не так. Це однозначно посилює тиск на громадян і збільшує поле для зловживань.

4. Схема «повістка → штраф → поліція»

Законопроєкт детально прописує, що робити, якщо особа не з’явилася або відмовилась від повістки. Уповноважена особа ТЦК протягом 14 днів:

• розглядає справу про адмінправопорушення;
• виносить постанову про притягнення до відповідальності;
• протягом наступних 7 днів вносить дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних і резервістів.

І лише після того, як відомості з’явилися в реєстрі, керівник ТЦК може звернутися до поліції щодо адміністративного затримання та доставлення особи до ТЦК. Без постанови/протоколу й без запису в реєстрі затримання та доставлення заборонені.

Коментар:

Ідея зробити чітку сходинку «повістка — постанова — реєстр — затримання» сама по собі непогана. Вона, принаймні теоретично, відрізає найодіозніші історії, коли людину забирають за усною командою, без жодного документа, а поліція перетворюється на сервіс доставлення за дзвінком. Якщо справді запрацює правило «нема постанови і запису в реєстрі — нема затримання», це буде серйозним бар’єром для свавілля. Водночас формулювання про те, що уповноважена особа ТЦК розглядає справу й сама ж виносить постанову, без чіткого опису ролі протоколу, участі самої людини та реальних гарантій її права на захист, створює ризик фабрики заочних штрафів. Спочатку ТЦК самостійно констатує порушення, потім сам же призначає штраф, вносить дані в реєстр — і після цього поліція вже має формальний привід затримати й доставити людину постфактум. Це одностороння конструкція, яка без сильного судового контролю може працювати далеко не на користь громадянина.

5. Обнулення старих розшуків без документів

У прикінцевих положеннях окремо зазначено: усі чинні на момент набрання законом сили звернення ТЦК до поліції щодо затримання і доставлення осіб, стосовно яких немає протоколу чи постанови за ст. 210–210-1 КУпАП або запису в реєстрі, вважаються такими, що не мають юридичної сили і не підлягають виконанню.

Коментар:

Це, мабуть, найприємніший для військовозобов’язаних сигнал у всьому законопроєкті. По суті, закон визнає, що розшуки, ініційовані без належного документального оформлення, більше не можна легалізувати одним листом у поліцію. Але є й зворотний бік: документ нічого не говорить про те, що робити людям, яких уже встигли затримати саме на підставі таких формально неоформлених звернень. Жодного автоматичного перегляду, компенсації чи окремої процедури реабілітації він не пропонує. Це знову лягає на плечі адвокатів і судів, а не вирішується на рівні закону.

У підсумку ми бачимо радше каркас, який за певних умов може стати основою для більш передбачуваних правил взаємодії з ТЦК. Це спрацює лише тоді, коли, по‑перше, буде доопрацьовано нечіткі формулювання — насамперед щодо «обґрунтованості» застосування сили та процедури розгляду справ без участі особи. По‑друге, паралельно з’явиться реальна практика притягнення до відповідальності за незаконні затримання й доставлення, а не тільки за порушення з боку військовозобов’язаних.

Що робити військовозобов’язаним уже зараз

Якщо говорити прагматично, для військовозобов’язаних цей законопроєкт не стільки про страх чи спокій, скільки про стратегію поведінки. Навіть у нинішній редакції він задає кілька ліній оборони, які варто тримати в голові вже зараз — незалежно від того, коли й у якому вигляді його ухвалять (та чи ухвалять узагалі).

1. Документи й фіксація. Усе, що стосується вручення повістки, відмови, уточнення дати явки тощо, варто по можливості підтверджувати: фото, відео, свідками, копіями актів. Чим більше конкретних доказів буде у вас, а не лише в паперах ТЦК, тим легше потім у суді доводити свою позицію.
2. Реакція на повістку. Якщо законопроєкт ухвалять у нинішній логіці, імпульсивне «не беру» на вулиці може мати серйозні наслідки, тоді як зважене «отримав — проконсультувався — оскаржив або виконав» виглядає безпечніше. Іншими словами, стратегія «спершу отримати повістку, потім визначатися з діями» є менш ризиковою.
3. Адвокат і суд. Запропоновані правила створюють більше формальних механізмів оскарження — від постанов ТЦК до звернень у поліцію. Це означає, що можливостей для захисту стає більше, але без допомоги військового адвоката розібратися в усіх процедурах буде складно.

І нарешті. Поки законопроєкт №15076 залишається лише проєктом, головне завдання — уважно стежити за його доопрацюванням, звертати увагу, які формулювання змінюють у комітетах, і не боятися ставити запитання: чи справді цей документ обмежує «бусифікацію», чи просто робить її акуратнішою на папері.