Закон № 4824‑ІХ: нові правила оформлення майна на дітей

Коли батьки чи родичі хочуть оформити житло, автомобіль або інше цінне майно на дитину, процедура часто виявляється складнішою, ніж очікується. Сім’ї стикаються з додатковими дозволами та ситуаціями, коли через відсутність одного з батьків угоду неможливо завершити, навіть якщо вона спрямована на користь дитини.

Новий Закон України № 4824‑ІХ спрощує оформлення майна на дітей у випадках, коли вони лише набувають право власності, та зберігає суворий контроль там, де майно дитини може бути втрачено. Він має допомогти сім’ям швидше проводити угоди, не послаблюючи при цьому захист майнових прав дитини.

Як Закон № 4824‑ІХ змінює оформлення майна на дітей

Закон України № 4824‑ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку вчинення правочинів в інтересах малолітніх та неповнолітніх осіб» ухвалено Верховною Радою 25 березня 2026 року. Він доповнює та змінює норми Сімейного кодексу, Цивільного кодексу та інших актів, які визначають, хто і на яких умовах може укладати правочини щодо майна дітей. Закон набирає чинності через місяць після його офіційного опублікування, і відповідні зміни почнуть діяти з 25 травня 2026 року.

До його ухвалення оформлення майна на дитину в багатьох випадках вимагало обов’язкового залучення органу опіки та піклування, навіть коли йшлося про безоплатну передачу житла чи іншого майна на користь дитини. На практиці це означало додаткові дозволи, звернення до органів влади та часові витрати для сім’ї, перш ніж нотаріус міг посвідчити правочин.

Закон № 4824‑ІХ змінює цей підхід: спрощує процедуру там, де дитина майно отримує, але зберігає посилений контроль органів опіки та нотаріуса в ситуаціях, коли майно дитини відчужується (продається, обмінюється тощо) і може бути втрачено.

Що тепер можна без дозволу органу опіки

Після набрання чинності Законом № 4824‑ІХ дозвіл органу опіки та піклування більше не потрібен, якщо дитина безоплатно набуває майно у власність за правочином, укладеним в її інтересах. Йдеться про ситуації, коли дитина стає власником майна і при цьому нічого не віддає взамін: не сплачує коштів, не передає інше майно, не бере на себе боргових зобов’язань.

До таких правочинів, зокрема, належать:

• дарування житла (квартири, будинку, їх часток) чи земельної ділянки дитині;
• передання дитині частки у праві власності на вже наявну сімейну нерухомість;
• оформлення на дитину спадщини — як у вигляді всього майна, так і його частини;
• безоплатна передача у власність іншого цінного майна (наприклад, транспортного засобу, корпоративних прав), якщо дитина це майно лише отримує.

У таких випадках сім’ї більше не потрібно окремо звертатися до органу опіки лише для підтвердження, що безоплатне набуття майна відповідає інтересам дитини. Це не скасовує вимог щодо нотаріального посвідчення, державної реєстрації прав чи податкових правил, але прибирає одну з найтриваліших ланок — очікування рішення органу опіки саме щодо факту передачі майна на ім’я дитини.

Що не змінилося і де потрібен дозвіл опіки

Дозвіл органу опіки та піклування потрібен у всіх випадках, коли планується відчуження майна, власником або співвласником якого є дитина, а також майна, щодо якого дитина має право користування як житлом. Зокрема, йдеться про такі дії:

• продаж квартири, будинку чи їх частки, де дитина є власником або співвласником;
• обмін (міну) житла, у якому в дитини є частка чи право проживання;
• дарування від імені дитини належного їй майна іншій особі;
• передання майна дитини в заставу або іпотеку;
• поділ чи виділ майна, у результаті яких дитина може втратити частину своєї частки або отримати майно з гіршими умовами.

Орган опіки надає дозвіл лише тоді, коли переконується, що внаслідок правочину права та інтереси дитини не порушуються і її житлові та майнові умови не погіршуються. Для цього батьки, опікуни або піклувальники подають заяву та пакет документів (дані про склад сім’ї, правовстановлюючі документи на майно, інформацію про запропоноване нове житло тощо), а дозвіл ухвалюється на засіданні відповідної комісії. Без такого дозволу нотаріус не має права посвідчувати договори відчуження майна дитини.

А як щодо відсутнього батька (матері): чи згода обов’язкова?

Навіть за спрощених правил оформлення майна на дітей закон і далі виходить з того, що зазвичай правочини в інтересах дитини погоджують обидва батьки. Водночас нові норми враховують ситуації, коли другий з батьків фактично не може або не виконує свої обов’язки, і дозволяють діяти без його згоди за чітко визначених умов.

Випадки, пов’язані з війною та особливими обставинами

Закон прямо визначає кілька ситуацій, коли згода другого з батьків (усиновлювача) на вчинення правочинів в інтересах малолітньої або неповнолітньої дитини не вимагається:

• якщо один із батьків захоплений у полон або є заручником;
• якщо один із батьків інтернований у нейтральну державу (примусово утримується на її території в умовах обмеженої свободи через війну);
• якщо один із батьків зник безвісти за особливих обставин (зокрема пов’язаних із війною);
• якщо один із батьків визнаний безвісно відсутнім у встановленому законом порядку.

У кожному з цих випадків обставини мають підтверджуватися офіційними документами: довідками компетентних органів (військових, правоохоронних, консульських), витягами з реєстрів осіб, зниклих безвісти, чи рішенням суду про визнання особи безвісно відсутньою. Після підтвердження таких фактів той із батьків або інший законний представник, який фактично опікується дитиною, може самостійно давати згоду на правочини щодо майна дитини або укладати їх від її імені, дотримуючись загальних вимог закону.

Коли другий з батьків фактично не бере участі у житті дитини

Окремо закон деталізує ситуацію, коли другий з батьків формально є, але тривалий час не живе з дитиною і не бере участі в її вихованні та утриманні. У чинній редакції уточнюється, що згода такого з батьків не потрібна, якщо він проживає окремо від дитини не менше шести місяців поспіль і фактично не бере участі в її утриманні та вихованні.

На практиці ці обставини мають бути підтверджені документально, наприклад: рішенням суду про визначення місця проживання дитини, рішенням про стягнення аліментів, актами органів опіки, характеристиками зі школи чи садка тощо. Це потрібно для того, щоб уникнути зловживань, коли один із батьків намагається обійти інтереси іншого, посилаючись лише на власні слова. У разі спору кінцеву оцінку дає орган опіки або суд, орієнтуючись на те, чи відповідає правочин реальним інтересам дитини.

На що звернути увагу батькам, опікунам та підліткам

Для сімей ключова зміна полягає в тому, що оформити майно на дитину тепер простіше, але відповідальність за зміст угоди й дотримання інтересів дитини лежить на дорослих представниках. Перед підписанням будь‑якого договору варто чітко розуміти, чи йдеться про набуття майна (де дозвіл органу опіки вже не потрібен), чи про його відчуження, для якого дозвіл залишається обов’язковим.

Батькам, усиновлювачам та опікунам доцільно заздалегідь збирати документи, які підтверджують їхні повноваження та фактичну участь у житті дитини, особливо якщо другий із батьків відсутній або не бере участі у вихованні. Підліткам важливо пояснити, що їх підпис під договором має юридичні наслідки: вони можуть самостійно розпоряджатися власними доходами, але питання щодо нерухомості чи іншого цінного майна все одно вирішуються разом із батьками чи піклувальником і, за потреби, з дозволу органу опіки.